УЗД лобкового симфізу

Симфізит — це патологічні зміни, що вражають лобковий симфіз, суглоб, що з'єднує дві лобкові кістки. Цей стан спричиняє біль через розходження або запалення гіалінового хряща, що вкриває поверхні суглоба. Симфізит найчастіше виникає під час 2–3 триместру вагітності, але також може вражати чоловіків-спортсменів або людей похилого віку через травму або пошкодження навколишніх тканин.

Коли потрібно робити УЗД симфізу?

Фахівці рекомендують зробити УЗД лобкового симфізу жінкам та чоловікам за наступних симптомів:

• біль в лобковому симфізі, спричинений такими рухами, як-от ходьба, нахили, повороти, підйом сходами або зміна положення тіла лежачи;
• біль, що іррадіює в ділянку статевих органів та ногу;
• хрускіт при пальпації в ділянці лобка при рухах;
• травми таза в анамнезі.

Для вагітних жінок показаннями до УЗД лобкового симфізу:

• травма таза в анамнезі;
• деформації хребта типу кіфосколіозу;
• анатомічне звуження таза;
• великий плід за нормального розміру таза;
• тазове передлежання плода;
• попередній розрив лобкових зв'язок, пов'язаний з вагітністю.

Роль УЗД та що воно показує?

Діагностичне ультразвукове дослідження відіграє вирішальну роль у виявленні симфізиту. Завдяки УЗД можна візуалізувати розходження або травматичні розриви лобкового симфізу. Дослідження вважається найкращим методом для вагітних, оскільки є безпечним та неінвазивним методом. 

УЗД лобкового симфізу визначає кілька основних параметрів: 

• вимірювання ширини суглобової щілини в міліметрах; 
• оцінка стану та структурної цілісності лобкових кісток на наявність ознак пошкодження або дегенерації; 
• оцінка однорідності хряща для виявлення нерівностей або зменшення товщини;
• перевірка наявності рідини навколо симфізу (в нормі відсутня) та може свідчити про запалення; 
• дослідження ехогенності та товщини лобкових зв’язок для виявлення набряку або розривів; 
• оцінка васкуляризації, яка зазвичай залишається незмінною в здоровій тканині; 
• перевірка, чи під час натискання ультразвукового датчика на симфіз не виникає больових відчуттів.

Підготовка та УЗД дослідження

УЗД лобкового симфізу не вимагає спеціальної підготовки. Пацієнт повинен оголити лобкову ділянку та лягти на оглядову кушетку. Лікар переміщує ультразвуковий датчик над лобковим симфізом, спостерігаючи зображення в реальному часі на екрані. Весь процес, зокрема діагностика та підготовка звіту, триває близько 30 хвилин. 

Вагітним або породіллям датчик розташовують безпосередньо над лобковою кісткою, щоб виміряти ширину хрящової частини симфізу. Наповненість сечового міхура не впливає на візуалізацію. 

Зазвичай на це обстеження пацієнтку направляє акушер-гінеколог. У разі виявлення ознак симфізіопатії рекомендована додаткова консультація травматолога-ортопеда. Для лікування порушень фосфорно-кальцієвого обміну також може бути залучений ендокринолог.

УЗД лобкового симфізу: норма

Нормальна ширина хрящової частини лобкового симфізу зазвичай коливається від 4 до 6 мм. Вимірювання на верхній межі 6 мм вважається граничним, тобто пацієнти можуть бути безсимптомними або проявляти такі клінічні ознаки, як-от біль і зміна ходи. 

Коли ширина перевищує 9–10 мм, це свідчить про важкий ступінь симфізіопатії, яка часто супроводжується інтенсивним болем і значними труднощами під час самостійного пересування. 

УЗД лобкового симфізу та вагітність

Ультразвукове дослідження лобкового симфізу під час другого та третього триместру вагітності рекомендується, якщо симптоми вказують на можливу декальцинацію або пошкодження симфізу. Основні ознаки охоплюють постійний біль над лобковим симфізом та помітні порушення ходи, як-от кульгавість і перевалювання з ноги на ногу. 

Якщо ці симптоми виникають після пологів, також показано УЗД, оскільки може з'явитися травма під час пологів, особливо за виношування та народження великого плода або через використання акушерських щипців. УЗД має значні переваги перед рентгенівським дослідженням, оскільки воно безпечніше для вагітних та плода. Однак навіть після народження дитини жінки, які страждали на симфізит, мають пройти УЗД, щоб ефективно відстежувати процес відновлення. Зазвичай поліпшення симптомів відбувається протягом 2–16 тижнів пiсля пологiв.