Вульвовагініт: симптоми, діагностика та лікування

Вульвовагініт — запальне захворювання, яке охоплює одночасно слизову оболонку піхви (вагініт) і зовнішні статеві органи (вульвіт). Воно належить до найпоширеніших гінекологічних патологій. Зустрічається хвороба у жінок різного віку, але частіше на неї хворіють діти. Саме по собі запалення не є загрозливим для життя, проте без правильного лікування може спричинити хронічний перебіг, дискомфорт, ускладнення з боку репродуктивного здоров’я та зниження якості життя.

Види вульвовагініту і його симптоми

Симптоми та лікування вульвовагініту насамперед залежать від його форми та природи збудника. У першому випадку виділяють:

1. Гострий вульвовагініт. Характеризується раптовим початком і яскраво вираженими симптомами: печінням, свербежем, почервонінням, рясними виділеннями.
2. Підгостру форму. Зазвичай розвивається внаслідок неповного або неправильного лікування. Симптоми менш інтенсивні, але зберігаються довше.
3. Хронічний вульвовагініт. Виникає за відсутності лікування гострої форми захворювання. Може перебігати з періодами ремісії та загострень. Останні часто виникають внаслідок переохолодження, зниження імунітету чи порушення мікрофлори піхви після антибіотикотерапії.

Залежно від походження збудника в гінекології виділяють інфекційні та неінфекційні форми вульвовагініту. Розглянемо перші у вигляді таблиці.

Неінфекційні форми вульвовагініту:

1. Атрофічний. Найчастіше виникає у жінок у період менопаузи через зниження рівня естрогенів. Супроводжується сухістю, печінням, дискомфортом під час статевого акту, частим болючим сечовипусканням. Виділення, як правило, відсутні або мізерні.
2. Алергічний (атопічний). Розвивається внаслідок контакту з подразниками — засобами інтимної гігієни, латексом, пральними порошками, синтетичною білизною. Характерні симптоми: свербіж, набряк, почервоніння, іноді — висипання.
3. Десквамативний. Це рідкісна форма захворювання. Крім типових симптомів, вона характеризується злущенням (десквамацією) клітин епітелію піхви та вульви, а також вираженим запаленням слизової оболонки.

У разі появи неприємних симптомів у ділянці піхви та вульви слід звернутися до лікаря-гінеколога.

Причини та фактори ризику розвитку вульвовагініту

Щоб краще зрозуміти, що таке вульвовагініт, потрібно дізнатися про можливі причини його виникнення. Серед основних факторів, що провокують появу захворювання:

1. Порушення мікрофлори піхви. У здорової жінки переважають лактобактерії, що підтримують кисле, захищене від патогенних мікроорганізмів середовище. Дисбіоз (порушення флори) може виникнути внаслідок різних факторів:

• часте або неправильне спринцювання;
• використання агресивних засобів інтимної гігієни;
• носіння тісної або синтетичної білизни;
• тривале вживання антибіотиків або гормональних препаратів;
• приймання оральних контрацептивів з високим рівнем естрогенів;
• імунодефіцитні стани.

2. Порушення гігієни. Як недостатній, так і надмірний догляд за інтимною зоною може призвести до подразнення слизової й розвитку запалення. До факторів, що провокують розвиток хвороби, належать:

• рідка зміна прокладок або підгузків;
• погано виполоскана після прання спідня білизна;
• використання спільних рушників;
• розтирання промежини рушником;
• неправильне підмивання (у напрямку від ануса до вульви);
• часте застосування бактерицидного мила.

3. Вікові та гормональні особливості. Певні періоди життя супроводжуються фізіологічними гормональними коливаннями, що підвищують ризик розвитку вульвовагініту:

• перші тижні після народження — суттєвий вплив материнських гормонів на слизову новонароджених;
• дошкільний і шкільний вік — низький рівень естрогенів, лужне середовище піхви;
• підлітковий вік (пубертат) — гормональна перебудова організму;
• вагітність — зміна гормонального фону й підвищена чутливість слизової;
• менопауза — зниження рівня естрогенів і витончення слизової оболонки.

4. Імунодефіцитні та хронічні стани. Зниженню природного захисту слизових оболонок сприяють:

• тривале або часте застосування антибіотиків, глюкокортикоїдів, цитостатиків;
• цукровий діабет;
• анемія, захворювання крові;
• ВІЛ-інфекція;
• дефіцит вітамінів і мінералів;
• хронічні інфекційні захворювання (тонзиліт, пієлонефрит, цистит тощо).

5. Анатомо-фізіологічні особливості у дівчаток. Легкому проникненню інфекції сприяють:

• нейтральне або лужне середовище піхви;
• тонкий, вразливий епітелій слизової;
• знижений місцевий імунітет;
• недостатнє змикання статевих губ;
• переважання кокової флори.

6. Потрапляння сторонніх тіл і травми. У дитячому віці можливе випадкове проникнення сторонніх тіл у піхву (намистинки, папір, насіння). Також до ризику належать:

• травматизація слизової під час дефлорації;
• неграмотне використання тампонів;
• сексуальне насильство.

7. Гельмінтози та шлунково-кишкові порушення:

• ентеробіоз (глисти) — занести інфекцію можна з анальної ділянки;
• діарейний синдром у немовлят, забруднення білизни фекаліями;
• неправильне користування туалетним папером у дошкільнят.

8. Алергічні реакції. До вульвовагініту може призводити підвищена чутливість до різних речовин:

• побутової хімії;
• синтетичних матеріалів;
• латексу;
• ароматизованих прокладок або змазок.

9. Соціально-поведінкові фактори:

• ранній початок статевого життя;
• безладні статеві контакти;
• стреси, порушення сну;
• зловживання гострою їжею, прянощами, алкоголем.

Усі ці чинники можуть окремо або в поєднанні провокувати запалення слизової піхви та вульви.

Діагностика вульвовагініту

Основна мета обстеження — виявити причину запального процесу та визначити тактику лікування. У більшості випадків діагностика передбачає:

1. Гінекологічний огляд. Лікар оглядає вульву та, якщо потрібно, піхву. У дівчаток обстеження виконують обережно, без використання дзеркал, щоб не пошкодити дівочу пліву. Використовується дитячий вагіноскоп із підсвіткою та відеокамерою.
2. Лабораторні дослідження. Найінформативнішим методом є мазок на мікрофлору (посадка флори) — він дозволяє виявити порушення балансу мікроорганізмів, наявність патогенів, а також оцінити чутливість до антибіотиків. ПЛР-діагностика дає змогу виключити інфекції, що передаються статевим шляхом. Виявити вірусні збудники допомагає метод ІФА. За потреби також проводиться обстеження на гельмінтози. Дослідження особливо актуальне для дітей.
3. Додаткові методи. Лікар може призначити жінці УЗД органів малого таза — абдомінальне або трансвагінальне. Ректальне проводиться у випадку, коли пацієнтка ніколи не жила статевим життям. Аналізи сечі (загальний та бакпосів) допомагають виключити супутні інфекції сечовивідних шляхів.

Комплексна діагностика дає змогу правильно визначити, чим лікувати захворювання.

Як усунути вульвовагініт

Тактика лікування вульвовагініту фахівцями підбирається індивідуально з урахуванням віку пацієнтки, клінічної форми запалення, збудника та супутніх станів.

Лікування вульвовагініту у дорослих

Залежно від виду захворювання та причини, що його спровокувала, лікар може призначити такі лікарські препарати:

1. Антибіотики. При вульвовагінітах інфекційного походження найчастіше застосовують антибактеріальні засоби місцевої дії, а саме вагінальні свічки, креми, таблетки або мазі. У разі тяжкого або хронічного перебігу можуть бути призначені системні ефективні антибіотики. Антибактеріальна терапія при специфічних інфекціях (хламідіозі, трихомоніазі, гонореї тощо) узгоджується з рекомендаціями ВООЗ і Міністерства охорони здоров’я України. Після курсу лікування антибіотиками рекомендоване відновлення мікрофлори піхви за допомогою пробіотиків або еубіотиків (у формі супозиторіїв чи вагінальних капсул).
2. Протигрибкові препарати. Використовуються при грибкових формах патології, переважно місцево. Це може бути, наприклад, клотримазол, натаміцин, міконазол. У разі рецидивів часто призначають курс пероральних антимікотиків.
3. Противірусні засоби. Допомагають при вірусних вульвовагінітах (наприклад, герпесі). Іноді їх поєднують з імуностимуляторами.
4. Естрогеновмісні креми або супозиторії. Такі засоби допомагають у разі атрофічного вульвовагініту.

До комплексу лікування можуть входити сидячі ванночки з антисептичними розчинами (Фурацилін, Хлоргексидин, Риванол), а також фітотерапія (відвари ромашки, календули, шавлії). Заспокійливу дію на піхву має місцеве застосування ялицевої чи персикової олії. За показаннями призначають фізіо- та імунотерапію. 

Важливо! На період лікування рекомендовано утримуватися від статевих контактів, уникати перегрівань, дотримуватися правил гігієни. Повернення до статевого життя можливе тільки після контрольного аналізу.

Лікування вульвовагініту у дітей

У дівчаток лікування вульвовагініту завжди щадне. У разі легкої форми запалення часто достатньо місцевої терапії, яка передбачає:

• ванночки з антисептичними або фітотерапевтичними розчинами;
• мазі з протизапальною та антисептичною дією;
• змазування вульви стерильними масляними розчинами;
• УФ-опромінення промежини — за рекомендацією лікаря.

Вагінальні свічки та таблетки дітям зазвичай не призначаються. Якщо причиною є гельмінти або чужорідне тіло, лікування починається з їхнього усунення. У випадках, коли запалення пов’язане з психоемоційними чи поведінковими факторами, потрібна консультація дитячого психолога або психіатра.

Важливо! Через 7-10 днів після завершення лікування варто зробити повторний мазок. Це дозволить переконатися в ефективності терапії та відсутності збудника. У разі позитивного контрольного аналізу лікар призначить подальші процедури.

Не ігноруйте сигнали свого тіла. Запалення в інтимній зоні — це не просто дискомфорт, а знак, що організм потребує уваги.

У медичному центрі «Мати та дитина» ми розуміємо, наскільки делікатною може бути ця проблема. Наші спеціалісти підходять до кожної пацієнтки з турботою та повагою. Фахівці проведуть точну діагностику, визначать причину запалення та запропонують лікування, яке допоможе не лише усунути симптоми, а й запобігти рецидивам.

Не залишайте проблему невирішеною — зробіть перший крок до комфорту та впевненості у власному здоров’ї.

FAQ

1. Які основні симптоми вульвовагініту у жінок?

Захворювання супроводжується свербежем, печінням, почервонінням у ділянці зовнішніх статевих органів, виділеннями з помітним неприємним запахом, болем або дискомфортом під час сечовипускання чи статевого акту.

2. Чи можна вилікувати вульвовагініт без антибіотиків?

Так, якщо запалення має неінфекційну або грибкову природу. Лікування має призначити фахівець.

3. Чим відрізняється вульвіт, вагініт і вульвовагініт?

Вульвіт — це запалення вульви (зовнішніх статевих органів), вагініт — запалення тільки піхви, а вульвовагініт — поєднане запалення вульви та піхви.

4. Чи передається вульвовагініт статевим шляхом?

Інфекційні форми, зокрема спричинені ІПСШ, можуть передаватися статевим шляхом. Неінфекційні — ні.

5. Як запобігти повторному виникненню вульвовагініту?

Щоб уникнути рецидиву, потрібно дотримуватись правил інтимної гігієни, не використовувати агресивні засоби для догляду, лікувати супутні захворювання, захищатися під час статевих контактів і регулярно проходити гінекологічні огляди.

Література

1. Mitchell, C., & Marrazzo, J. (2011). Bacterial Vaginosis and the Cervicovaginal Immune Response. American Journal of Reproductive Immunology, 65(2), 137–143. doi:10.1111/j.1600-0897.2010.00937.x
2. Workowski, K.A., & Bolan, G.A. (2015). Sexually transmitted diseases treatment guidelines, 2015. MMWR Recomm Rep, 64(RR-03), 1–137.
3. Franco, O.L., et al. (2022). Vaginitis and Vaginosis: Current Concepts on Etiology, Diagnosis and Treatment. Clinical Microbiology Reviews, 35(3), e0003421. doi:10.1128/cmr.00034-21