Хронічний пієлонефрит: симптоми та лікування

Хронічний пієлонефрит — це довготривале рецидивне запалення дренажної системи нирки. Нині фахівці схильні вважати цю патологію не одним діагнозом, а хронічним запаленням, яке може бути спричинене різними факторами, зокрема й неінфекційними. Важливу роль у формуванні хронічного пієлонефриту відіграє зниження імунітету.

Хронічний пієлонефрит належить до найчастішого захворювання сечовидільної системи, на нього припадає 60–65% усієї урологічної патології. Лише 25% із них — це наслідок переходу гострого пієлонефриту у хронічну форму.

Причини хронічного пієлонефриту

Одна з причин — це хронізація гострого пієлонефриту без лікування або за неправильного лікування. Гострий пієлонефрит розвивається через бактерії, що проникли висхідним шляхом, тобто з боку нижніх сечовивідних шляхів. Зустрічається і низхідний шлях інфекції, коли вона поширюється з осередку запалень інших систем організму.

Інша причина — це так звана рефлюксна нефропатія, запалення, яке розвивається через зворотний струм сечі внаслідок неспроможності клапанного механізму між сечовим міхуром і сечоводом.

Інші причини хронічного пієлонефриту:

• захворювання передміхурової залози у чоловіків;
• міхурово-сечовідний рефлюкс;
• вроджені аномалії сечовивідних шляхів;
• порушення відведення сечі через стриктуру сечоводу або сечівника;
• тривале використання катетера для виведення сечі;
• цукровий діабет.

Хронічний пієлонефрит часто розвивається у вагітних. Причина в здавленні сечоводу маткою, що збільшується, на тлі зниження імунітету через гормональні зміни. Внаслідок анатомічних особливостей більше страждає правий сечовід, тому пієлонефрит вагітних часто є правостороннім, у цьому його особливість.

Симптоми хронічного пієлонефриту

Якісь прояви хронічного пієлонефриту нерідко відсутні або мають слабковиражений характер. Захворювання часто виявляється зі змін в аналізі сечі під час обстеження з іншого приводу, а у вагітних під час планового обстеження в рамках спостереження за вагітністю.

Хронічний пієлонефрит симптоми:

• біль у попереку, може бути одностороннім з боку ураженої нирки або оперізувальним, зазвичай тупого характеру;
• порушення сечовипускання: зменшення кількості сечі, прискорене сечовипускання, потреба у частішому, ніж зазвичай, сечовипусканні вночі, зміна виду сечі (каламутна, з пластівцями);
• ознаки інтоксикації: біль голови, стомлюваність, слабкість, відсутність апетиту, нудота, іноді блювання;
• помірні периферичні набряки, тобто набряки кистей та стоп;
• підвищення артеріального тиску, особливо значне збільшення діастолічного (нижнього) показника.

Протікання хронічного пієлонефриту може мати хвилеподібний характер, коли чергуються загострення з ремісіями. Загострення хронічного пієлонефриту проявляється практично так, як і гостра форма: з вираженим больовим синдромом, різким погіршенням загального стану, яскравими проявами дизурії, значними периферичними набряками, підвищеною температурою, підвищенням артеріального тиску.

Хронічний пієлонефрит: діагностика

За підозри на хронічний пієлонефрит симптоми у жінок молодого та зрілого віку частіше насторожують лікаря, тому що у чоловіків патологія зустрічається рідше та переважно у літніх. Найпростіший спосіб підтвердити підозри — це клінічний аналіз сечі, у якому виявляється підвищення кількості лейкоцитів та білка, а також бактерії. За виявлення бактерій виконують бактеріальне дослідження для визначення чутливості збудника.

Крім того, виконують такі тести:

• аналізи сечі за методикою Нечипоренка, Зимницького, преднізолоновий тест (тест на приховане запалення);
• клінічний та біохімічний аналіз крові;
• УЗД нирок;
• рентгенографію нирок із застосуванням контрастної речовини;
• комп'ютерну чи магніторезонансну томографію;
• хромоцистоскопію;
• пієлографію.

Методи рентгенодіагностики не застосовують під час вагітності.

Хронічний пієлонефрит: лікування

Лікування хронічного пієлонефриту може вимагати госпіталізації. Насамперед це необхідно для контролю терапії та своєчасної її корекції.

Інфекційне запалення нирок потребує антибіотикотерапії. У разі загострення хронічного пієлонефриту спочатку можуть застосовуватися антибіотики широкого спектра дії, потім після отримання результатів аналізу на чутливість бактерій схему коригують. За відсутності загострення антибактеріальний препарат підбирають відповідно до результату антибіотикограми. Також призначають протизапальні засоби, сечогінні, ліки для зниження тиску, якщо він підвищений.

Питання про те, як лікувати хронічний пієлонефрит, виходить за межі одного лише медикаментозного лікування. Необхідний комплексний вплив:

• щадна дієта зі зниженим білковим навантаженням;
• дотримання питного режиму;
• обмеження фізичного навантаження.

В період ремісії може призначатися фізіотерапія (електрофорез, ампліпульс, лазеротерапія, УВЧ-терапія), бальнеотерапія.

Доцільним може бути вживання лікарських трав у вигляді відварів або настоїв, проте це можна робити лише зі схвалення лікаря.

Лікування хронічного пієлонефриту може вимагати часу та кількох курсів терапії, однак зазвичай прогноз сприятливий.

Ускладнення

Пієлонефрит хронічний не належить до захворювань, на які можна махнути рукою, сподіваючись, що організм сам впорається. Нирки життєво важливі для організму, тривале запалення призводить до їх незворотного ушкодження.

Можливим ускладненням недолікованого хронічного пієлонефриту є хронічна ниркова хвороба, яка поступово призводить до деградації нирок та системних порушень в організмі. Іншими ускладненнями можуть стати абсцес нирки, сепсис та гостра ниркова недостатність.

У вагітних пієлонефрит може спричинити гіпоксію плода, затримку внутрішньоутробного розвитку, недостатність плаценти, а у важких випадках — загибель плода.

Профілактика хронічного пієлонефриту

Заходи профілактики:

• коректне лікування гострого пієлонефриту;
• вживання достатньої кількості рідини, запобігання зневодненню;
• профілактика та своєчасне лікування інфекцій нижніх сечовивідних шляхів, зокрема захист від інфекцій, що передаються статевим шляхом.