Хронічний пієлонефрит: симптоми і лікування хронічного пієлонефриту

Хронічний пієлонефрит — інфекційно-запальне ураження нирок, яке характеризується тривалим перебігом. Патологія широко поширена і становить 60-65% від усіх захворювань урогенітальної системи. В ¼ випадків хронічний пієлонефрит є наслідком гострої форми патології.

Фактори, що обумовлюють захворювання

Хронічний пієлонефрит виникає в результаті впровадження інфекційного агента і тривалого безуспішного або неадекватного лікування гострої форми пієлонефриту. Причинами хронізації захворювання є:

• відсутність своєчасної терапії або неадекватне лікування патологій, що супроводжуються порушенням діурезу;
• неефективна схема лікування гострого пієлонефриту;
• поява резистентних штамів збудника або патологічних мікроорганізмів, що локалізуються в клітинах тканин;
• зниження імунних захисних сил;
• перенесені вірусні та інфекційні дитячі хвороби;
• довгостроково існуючі вогнища інфекції;
• гормональний дисбаланс (гестації, статеве дозрівання, менопауза);
• вроджені аномалії, що викликають порушення сечовипускання;
• переохолодження і стресові ситуації.

Хронічний пієлонефрит протікає приховано з раптовими загостреннями. Хронічний пієлонефрит може становити загрозу для життя, особливо при появі ускладнень. Особливо небезпечний хронічний пієлонефрит при вагітності.

У період гестації відбувається здавлення сечовивідних шляхів і зміщення нирок збільшується маткою, а також порушується баланс гормонів, що призводить до виникнення первинного пієлонефриту або загострення хронічного. Наявність інфекційного вогнища та ознаки інтоксикації можуть викликати смерть або патологію розвитку зародка.

Ознаки ниркової патології

Симптоми хронічного пієлонефриту залежать від:

• розташування вогнища патологічного процесу;
• ступеня залучення в процес — одна або обидві нирки вражені;
• супутньої патології;
• порушення прохідності сечовивідних шляхів.

Тому симптоми хронічного пієлонефриту можуть бути наступними:

• значна гіпертермія;
• біль в попереку в проекції ураженого органу;
• порушення діурезу;
• відсутність апетиту;
• диспепсичні розлади (більш характерні для дітей);
• поява набряків обличчя та вій;
• блідість шкірних покривів.

При прогресуванні патології вираженість симптомів збільшується. з'являються:

• сухість шкірних покривів і слизових;
• наліт на мові;
• крихкість кровоносних судин, носові кровотечі;
• збільшення нижніх (діастолітичних) показників артеріального тиску;
• спрага;
• больові відчуття в кістках;
• рясне (~3 л/доба відділення сечі.

Латентний перебіг захворювання ускладнює діагностування, і для уточнення діагнозу необхідні лабораторні та апаратні дослідження.

Методи діагностики захворювання

Діагностика хронічного пієлонефриту має на увазі проведення наступних досліджень:

• загального і біохімічного аналізу крові;
• аналізу сечі: загального і по Нечипоренко, при проведенні переднизолонового тесту, за Зимницьким;
• рентгенографії;
• УЗД;
• КТ або МРТ;
• хромоцистоскопії;
• пієлографії;
• біопсії.

На підставі отриманих даних лікар вирішує, як лікувати хворобу, робить висновки про причини патології, характер інфекційного агента, стадії розвитку патологічного процесу, ступеня ураження нирок. Потім складається індивідуальна схема лікування загострення пієлонефриту або попередження прогресування захворювання.

Методи терапевтичного впливу

Лікування хронічного пієлонефриту відбувається в умовах стаціонару для забезпечення контролю стану, оцінки ефективності обраної схеми і, при необхідності, корекції стратегії.

Лікування хронічного пієлонефриту повинно бути комплексним і включати:

• дієтотерапію;
• обмеження рухової активності;
• нормалізацію питного режиму і прийом мінеральних вод;
• медикаментозне лікування: антибіотикотерапію (Ампіцилін, Фурадонин, Етазол, Кефзол, Неграм); антигістамінні (супрастин, Ломілан, Кларитин, Кестин); гіпотензивні препарати (гемитон, Артезін, коріння);
• фізіотерапію (ампліпульс, електрофорез, лазеротерапія, УВЧ-терапія).

У період ремісії лікування хронічного пієлонефриту доповнюють фітотерапією. Під контролем уролога приймають відвари лікарських рослин з наступними властивостями:

• протизапальними — алтей, бадан, будра, гармала, материнка, ісопу;
• антимікробними — бальзамін, брусниця, герань, дягель, марена;
• сечогінними — буркун, грижнік, звіробій, льнянка, спориш, хміль.

При правильно підібраному лікуванні можна уникнути прогресування захворювання і продовження ремісії, без будь-яких обтяжливих наслідків і ускладнень.