Синдром Жильбера: визначення, діагностика, лікування

Синдром Жильбера — це негемолітична жовтяниця, є спадковим захворюванням, що характеризується підвищенням рівня непрямого білірубіну в крові. Вважається доброякісною гіпербілірубінемією через її непрогресивний характер і відсутність дисфункції печінки.

Причини виникнення захворювання

Основною причиною виникнення синдрому Жильбера визначають генетичну мутацію, а саме мутації в гені, який кодує фермент УДФ-ГТ (уридиндифосфат глюкуронілтрансфераза). Цей фермент має вирішальне значення для зв’язування вільного білірубіну в печінці. Простими словами мутація призводить до неефективної обробки білірубіну, спричиняючи його накопичення в крові та подальшу жовтяницю. Зазвичай дитина успадковує мутований ген від одного або обох батьків.

Хоча першопричиною є генетична мутація, деякі чинники можуть спровокувати клінічні прояви синдрому Жильбера. До них належать:

• Вживання алкоголю, що порушує функцію печінки та посилює симптоми захворювання. 
• Споживання жирної їжі може викликати стан через надмірне навантаження на печінку.
• Надмірне споживання кави може спровокувати симптоми захворювання.
• Голодування або значне обмеження калорій може підвищити рівень білірубіну, викликаючи жовтяницю.
• Стресові ситуації можуть також призвести до збільшення вироблення білірубіну.
• Інтенсивні фізичні вправи можуть спровокувати симптоми через збільшення метаболічних вимог до печінки.
• Менструальний цикл може впливати на рівень білірубіну та призводити до періодичного загострення у жінок.
• Деякі препарати, а саме антиретровірусні засоби, хіміотерапевтичні засоби та анаболічні стероїди, можуть перешкоджати метаболізму білірубіну.
• Захворювання та інфекції також можуть навантажувати печінку та підвищувати рівень білірубіну.

Як бачимо, синдром Жильбера загалом спричинений спадковою генетичною мутацією, але існує низка чинників, які можуть спровокувати клінічні прояви захворювання. Тому розумним рішенням може стати проходження діагностики синдрому Жильбера в медичних центрах «Мати та дитина», особливо якщо у ваших найближчих родичів є випадки періодичної гіпербілірубінемії. 

Діагностика синдрому Жильбера

Діагностика захворювання передбачає поєднання анамнезу та низки лабораторних та візуалізаційних досліджень.

Лабораторна діагностика охоплює: 

• Загальний аналіз крові.
• Аналіз сечі.
• Загальний білірубін і фракції білірубіну.
• Ферменти печінки: аланінамінотрансфераза та аспартатамінотрансфераза.
• Загальний білок і білкові фракції.
• Електроліти.
• Коагулограма.
• Копрограма.
• Аналіз калу на яйця гельмінтів.
• ДНК-діагностика.

Візуалізаційні методи діагностики:

• УЗД органів черевної порожнини для оцінки структури та функції печінки.
• Комп'ютерна томографія (КТ) печінки.
• Біопсія печінки (за потреби) з подальшим гістологічним дослідженням тканини печінки для виключення інших захворювань печінки.

Також лікар-гастроентеролог може назначити додаткові дослідження на маркери вірусного гепатиту для виключення інших причин гіпербілірубінемії.

Лікування синдрому Жильбера

Якщо у людини немає клінічних симптомів, спеціальне лікування не призначають. Однак таким пацієнтам все одно необхідно притримуватись збалансованої дієти та не нехтувати відпочинком. 

У періоди загострення пацієнтам призначають фототерапію, яка сприяє прискоренню виведення білірубіну з організму, дотримання дієти для здоров'я та розвантаження печінки, а також курс сорбентів та вітамінів.

Що кажуть дослiдження?

Синдром Жильбера, також відомий як доброякісна гіпербілірубінемія, був описаний понад 100 років тому. Зазвичай це вважається фізіологічною аномалією, що характеризується помірним підвищенням системного рівня некон’югованого білірубіну за відсутності будь-якого основного захворювання печінки чи явного гемолітичного захворювання. 

Однак після повторного відкриття потужних антиоксидантних ефектів білірубіну наприкінці 1980-х років, а також численних внутрішньоклітинних сигнальних шляхів, на які впливає білірубін, постійно зростає кількість доказів, які свідчать про те, що люди з синдромом Жильбера можуть отримати користь від легкої гіпербілірубінемії та насправді захищені від розвитку широкого спектру «хвороб цивілізації», як-от серцево-судинні захворювання, деякі види раку, а також аутоімунні або нейродегенеративні захворювання. 

Загострення синдрому Жильбера може виникати внаслідок вживання деяких препаратів, які пригнічують експресію гена UGT1A1 або діють як субстрати, що конкурують з білірубіном за фермент UGT1A1.7 В обох випадках біотрансформація ксенобіотиків може бути порушена, що призводить до потенційно токсичних негативних ефектів. Типовими прикладами таких препаратів є іринотекан, що використовується у пацієнтів, хвортих на рак товстої кишки, та атазанавір — противірусний засіб, який використовується для лікування ВІЛ-інфекції. 

Наразі Нідерландська робоча група з фармакогенетики та Французька мережа фармакогенетики вважають визначення генотипу UGT1A1 необхідним перед початком лікування іринотеканом та атазанавіром. Також Європейське агентство з лікарських засобів та Управління з контролю за продуктами та ліками США рекомендують вивчати інгібування UGT1A1 під час тестування нових ліків, адже гіпербілірубінемія, спричинена різними ксенобіотиками, часто розглядається як негативний ефект або навіть як ознака лікарсько-індукованого ураження печінки.