KAMALIYA: «Вважаю Володимира Котліка хрещеним батьком своїх дітей»

Співачка KAMALIYA (Камалія)  - одна з небагатьох публічних персон в Україні, яка не соромиться відкрито говорити про рішення вдатись до методу ЕКЗ. Вона здолала непростий шлях до материнства, тож про важливість правильного психологічного налаштування під час вагітності, а також про вибір висококласного репродуктолога знає не з теорії.

У відвертій бесіді співачка розповіла про необхідність популяризації теми ЕКЗ, досвід виховання доньок-школярок і знайомство з лікарем, котрий став її спасителем. За словами Камалії, саме візит до клініки «Мати та Дитина» і співпраця з Володимиром Котліком стали її репродуктивним стартом.

Бесіду вела:  Юлія Сахарова

- Камаліє, чим є для вас материнство? Чи завжди ви мріяли про велику сім’ю?  

- Я у батьків – одна дитина, і без братів та сестер мені, звісно, було дуже сумно. Згадую ті часи, коли ми з батьками приїжджали на свята до родичів у Чернігів та збиралися за одним великим столом. До речі, у моєї бабусі по маминій лінії одинадцять дітей – десять рідних та один усиновлений. Так от, ця картинка, ми всі разом, дружньою та гучною компанією близьких людей, врізалася у мою пам’ять. Мабуть, ще з дитинства я усвідомила, що хотіла б цю картинку перенести і у власну сім’ю. 

Що стосується материнства, то для мене це можливість продовження самої себе, це друге дитинство, це безмежна відповідальність за іншу людину. І, беззаперечно, це світло, радість, щастя та безумовна любов.

- Ви є однією із небагатьох жінок шоу-бізнесу, котра відкрито говорить про те, що народила дітей за допомогою процедури ЕКЗ. Наскільки важко вам було зробити такий вибір і вдатися до штучного запліднення?

- Коли жінка дуже хоче стати мамою, вона використовує для цього усі способи і можливості, які пропонує сучасна медицина. Звісно, спочатку пари намагаються завагітніти природнім шляхом, однак, не всім це вдається. Особисто мені на шляху до омріяного материнства довелося пройти усе, що тільки можна було пройти: і кілька зривів вагітності, і операцію по видаленню ендометрію, і довготривалий прийом гормональних препаратів. Врешті-решт, коли я дійшла до критичної відмітки для першої вагітності - віку, і лікар Володимир Котлік запропонував мені альтернативу у вигляді ЕКЗ, я погодилася не роздумуючи. Це рішення далося мені досить легко. Після усіх випробувань, які проходить жінка, штучне запліднення сприймається вже не як додаткова проблема, а як полегшення і реальний шанс на материнство.

- До речі, як ви познайомилися із Володимиром Котліком та за яким принципом обирали клініку – рекомендації знайомих, позитивні відгуки?

-  У цьому контексті зі мною трапилася дуже цікава історія. Під час зйомок в одному з телевізійних проектів, де я розповідала про складнощі репродуктивного характеру у нашій сім’ї, до мене підійшла журналістка та запитала, чи знайома я з таким лікарем як Володимир Котлік. Дівчина розповіла, що він допоміг дуже багатьом парам та є висококласним спеціалістом, одним із найкращих репродуктологів у нашій країні. 

Памятаю, як уперше прийшла у клініку «Мати та Дитина» на прийом до Володимира Володимировича.  Він одразу розкрив проблему та розклав усе «по поличках». Він був першим лікарем, котрий наголосив на необхідності здійснення гормонально тесту. Саме цей тест, на думку лікаря, був фундаментальною сходинкою на моєму шляху до вагітності. І він не помилився. Вже з першого візиту я зрозуміла, що Володимир Котлік – це лікар із серйозним, індивідуальним та відповідальним підходом до кожного пацієнта. 

«Де б я не лікувалася, до яких би маніпуляцій не вдавалася і що б не пробувала – досягти бажаного результату не виходило. Лише Володимир Котлік зміг мені допомогти. Я вважаю цю людину хрещеним батьком своїх дітей»

- Мені відомо, що ви підтримуєте з Володимиром добрі приятельські стосунки. Чому для вас це так важливо? 

- Розумієте, де б я не лікувалася, до яких би маніпуляцій не вдавалася і що б не пробувала – досягти бажаного результату не виходило. Лише Володимир Котлік зміг мені допомогти. Я вважаю цю людину хрещеним батьком своїх дітей. До речі, ми з дівчатками періодично приходимо до клініки («Мати та Дитина», - Ред.) й спілкуємося з Володимиром. Особисто я приходжу до нього, як до свого спасителя. Тому наше знайомство і співпраця – це не той випадок, коли з закінченням відносин «пацієнт-лікар» закінчуються і людські відносини. Для мене це дуже важливо і символічно.

- Репродуктологи наголошують на тому, що для жінки у період вагітності дуже важливим є правильне психологічне налаштування. Як ви його підтримували?

- І Володимир Котлік, і психолог, який зі мною працював, рекомендували  вести звичний спосіб життя, не зациклюватися на вагітності, відпустити ситуацію і не думати про можливу невдачу. Адже наш мозок диктує нам лінію поведінки, може формувати хибні установки та створювати непотрібну напругу. 

Основним інструментом для того, аби підтримувати власний настрій на позитивній хвилі, слугувала моя зайнятість. Під час вагітності було дуже багато зйомок, репетицій та концертів. Тому, відверто кажучи, не залишалося часу для непотрібних думок. Крім того, я займалася йогою та медитувала, читала багато спеціальної літератури. 

- Камаліє, що ви відчули, коли дізналися, що очікуєте двійню? Ця новина була для вас несподіванкою чи ви свідомо йшли на такий крок?

- Відверто кажучи, я усвідомлювала вірогідність, що вагітність може бути багатоплідною. Адже при екстракорпоральному заплідненні здійснювався перенос чотирьох ембріонів до матки.  У мене навіть запитували: «А що, як усі чотири приживуться?!». На що я відповідала: «Нехай будуть усі чотири, головне – що вони будуть!».

До речі, коли я дізналася про настання вагітності, то боялася радіти цій новині. Розказала лише чоловіку, який теж через страх не проявив позитивних емоцій. Ми не вітали один одного, навіть близькому оточенню не повідомили новину, вирішивши перечекати. Придивлятися до дитячих речей та обирати імена дівчаткам я почала лише на шостому місяці вагітності.

«Після того, як я публічно розповіла про власний досвід ЕКЗ, виникали моменти психологічного дискомфорту. Я засмучувалася через певні публікації у медіа, маніпуляції на цій темі»

- Чи стикалися ви з нерозумінням і навіть осудом з боку оточуючих? Як вас підтримував чоловік?

- Після того, як я публічно розповіла про власний досвід ЕКЗ, виникали моменти психологічного дискомфорту. Я засмучувалася через певні публікації у медіа, маніпуляції на цій темі. Мене морально підтримував чоловік Захур та Філіп Кіркоров. Філіп на той час був моїм продюсером, і ми дуже багато часу проводили разом. «Подивись, скільки на нас у пресі та соціальних мережах виливається бруду! Але це не та річ у житті, на яку слід звертати увагу та витрачати власну енергію», – казали мені чоловік та продюсер. Завдяки цим словам я заспокоювалася та відновлювала психологічну рівновагу.

- Як ви гадаєте, чому тема ЕКЗ до сих пір змушує багатьох замикатися у собі, зберігати такий досвід у таємниці? Чому на Заході про ЕКЗ говорять відкрито публічні персони, такі як Мішель Обама та Селін Діон, а у нас в державі ця тема замовчується?

- На превеликий жаль, більшість українців мислить стереотипно; керуючись застарілими категоріями, які вже не мають нічого спільного з реальним світом. Крім того, має місце певна неосвіченість населення: люди здебільшого не підковані як у питаннях медицини в цілому, так і у темі штучного запліднення зокрема. Наші співвітчизники не розуміють, що собою насправді являє ЕКЗ. Не розуміють, знову ж таки в силу пострадянського мислення, яке передбачає шаблонну поведінку людей, а будь-які інші альтернативні варіанти відкидає. Переконана, що з хибними стереотипами, які закарбувалися у головах людей, необхідно прощатися; необхідно підвищувати рівень власної грамотності, а не керуватися принципом «чую дзвін, та не знаю, де він».

- Камаліє, як вам вдається успішно поєднувати дві сторони свого життя – творчість та материнство, адже кожна з них потребує значних затрат енергії  та сил? Як здійснюєте менеджмент свого часу, та чи вистачає його на усі справи?

- Перш ніж народити дітей, для мене було надзвичайно важливо створити фінансове підґрунтя для цього. На сьогоднішній день я можу дозволити собі оплату послуг нянь та помічників, які займаються побутовими справами. Крім того, на постійній основі допомагає моя мама. 

Я запускаю певні сімейні процеси, складаю графіки зайнятості членів сім’ї та контролюю, аби все це якісно працювало. Після того як процеси налагоджені, моя фізична присутність у них вже не є обов’язковою. Хоча варто сказати, що я живу у досить жорсткому таймінгу та намагаюся складати його таким чином, аби закінчити власні справи до повернення доньок з занять додому. Усі вечори, зазвичай, ми проводимо у сімейному колі. 

Щодо емоційних ресурсів, відповім так: діти є головним моїм двигуном, як у питаннях кар’єри та самореалізації, так і у всіх життєвих завданнях та справах. Я завжди намагаюся бути прикладом для своїх доньок, а вони, зі свого боку,  заряджають мене на позитив. Ранкові обійми з дітьми – найпотужніший інструмент мого енергетичного відновлення.

- Враховуючи насичений спосіб життя, чи залишається час на себе? Чи можете ви побути наодинці з собою та відновити сили? Що цьому сприяє? 

- Два будні дні на тиждень я присвячую робочим моментам – репетиціям з музикантами та різного роду зустрічам, у тому числі – з представниками медіа. В інші будні дні я їжджу на конюшню і проводжу час зі своїми улюбленцями. Такі візити дають мені можливість відновитися, як фізично, так і емоційно,  адже коні володіють особливою енергетикою. Відновлення відбувається завдяки тактильному контакту з кіньми, тренуванням та просто перебуванню у стайні. Помітила наступну тенденцію: як тільки заходжу до стайні, усі думки розвіюються, і я нібито знаходжуся у іншому вимірі. 

Крім того, психологічному відновленню сприяють заняття музикою та репетиції з моїм колективом. Це і робота, і насолода водночас. Адже мені пощастило займатися в житті улюбленою справою. 

- У вашій сім’ї розподілені ролі щодо виховання дітей? Є «гарний» та «поганий» поліцейський?

- Так, такий розподіл дійсно має місце. Я граю роль «поганого» поліцейського, а мій чоловік, відповідно, «хорошого». Продумувати графіки доньок, регламентувати їх зайнятість, встановлювати дисципліну, відбирати планшети – усе це моя компетенція. Ось і виходить, що мама – «поганий» поліцейський. Захур обеззброєний любов’ю до дітей, і тому йому важко бути суворим у спілкуванні з ними.  До речі, за період літніх канікул він дуже розбалував доньок, тож тепер мені доводиться відновлювати усю виховну систему з чистого аркуша.

 «Дитяча залежність від гаджетів – це, на мою думку, проблема століття»

- Камаліє, ви зачепили тему користування гаджетами. Яке місце у житті та зайнятості дітей вони займають? Чи встановлюєте якийсь ліміт користування планшетами?

- Дитяча залежність від гаджетів – це, на мою думку, проблема століття. Проблема ця торкнулася і нашої сім’ї. Пересуваючись з місця на місце, з одного гуртка на інший, доньки полюбляли користуватися гаджетами в автомобілі. По-перше, це дуже шкідливо для зору. По-друге, я почала помічати: діти настільки сильно занурюються у комп’ютерну гру, що вже нікого не чують, стають дратівливими та примхливими. Довелося взяти контроль над ситуацією у свої руки і вирішити питання наступним чином. 

Я завела «щоденник хороших та поганих справ». Кожній доньці у суботу та неділю виділяється по одній годині для користування гаджетами. До цього часу ми додаємо десять хвилин за кожну хорошу справу (приміром, вчасний підйом до школи, гарний апетит, самостійні збори на заняття тощо) і, відповідно, вираховуємо десять хвилин, якщо мали місце певні огріхи в поведінці. Кожної п’ятниці ми робимо математичні підрахунки, виводимо середнє арифметичне значення та дивимось, що домінує – хороші справи чи погані. Цей метод дуже дієвий: він виховує у дітях почуття відповідальності, а також формує між ними здорову конкуренцію. 

- Після народження дітей у багатьох пар трансформуються відносини: фокус переноситься на батьківство і нерідко особисті стосунки між подружжям відходять на другий план. Вам вдалось уникнути такого етапу?

- І я, і Захур – дуже зайняті люди. Так було до народження доньок, так є й тепер. В силу своїх життєвих графіків, нам доводиться викроювати час на спілкування один з одним. Але головне, що нам це успішно вдається. До прикладу, перебуваючи на відпочинку, ми вкладаємо дітей спати, а самі йдемо на прогулянку, просто спілкуємося. Намагаємося регулярно знаходити можливість, аби побачитися зі спільними друзями, порадіти разом успіхам доньок та побути тет-а-тет, не відволікаючись на справи. 

Думаю, що усвідомлення важливості спільного з партнером часу приходить до подружжя виключно з досвідом. Іншими словами, якщо шлюб був укладений у ранньому віці, і партнери не мають достатнього життєвого досвіду, вірогідність настання проблем у сім’ї після народження дітей суттєво зростає. 

- Лікарі кажуть, що діти, народжені за допомогою ЕКЗ, випереджають своїх однолітків у розвитку та успішності. У ваших доньок уже простежуються певні задатки та захоплення, які б ви хотіли розвинути?

- Я приділяю велику увагу розвитку доньок від самого раннього їх дитинства. Дуже хочу максимально розкрити потенціал дітей та розгледіти закладені природою задатки і таланти. Дівчата займаються музикою, творчістю, кінним спортом та гімнастикою. Варто сказати, що ставку на спорт ми не робимо; просто розвиваємо дітей та спостерігаємо за тим, у який бік будуть рухатися їх подальші симпатії. 

Сьогодні доньки вже їздять на дитячі спортивні змагання, вміють плавати кількома стилями та пірнати, грати на скрипці та фортепіано, захоплюються бальними танцями та верховою їздою. 

- Камаліє, підсумовуючи нашу бесіду: чому вас навчило материнство?

- В першу чергу – безумовній любові, турботливості, відповідальності та терпінню. А ще – витривалості і навичкам мультизадачності. Адже кожна мама є свого роду восьминігом, котрий вміє одночасно вирішувати кілька завдань, правильно все вибудовувати, облаштовувати та контролювати. Крім того, материнство навчило мене стриманості і вмінню контролювати власні емоції.  

Материнський статус забезпечує жінці багатогранність емоцій: впродовж дня можна відчувати і радість, і захоплення, і втому, і роздратування. Одне можу сказати точно: не буває такого дня, щоб ми з дітьми не сміялися. Дівчата кожен день видають щось кумедне, генерують нові ідеї, задають цікаві питання – і моє життя грає яскравими фарбами.