У практиці лікаря акушера-гінеколога, поряд із серйозними та складними випадками, інколи трапляються й курйозні ситуації, які іноді навіть змушують сміятися. І, що цікаво, ці «симбіози» часто виникають під час ведення однієї й тієї ж пацієнтки.
Хочу поділитися однією такою історією.
Декілька років тому, ще до війни, на консультацію до мене прийшла молода і приваблива жінка на ім'я Анна. У неї вже був один невдалий шлюб і дві завмерлі вагітності. Попри важкі переживання, в її особистому житті настав переломний момент — вона вийшла заміж за коханого чоловіка. Але, на жаль, і в другому шлюбі вона знову зіткнулася з невдалими вагітностями.
Ці події наповнили Анну сильним страхом, тривогою та невпевненістю в собі та в своєму майбутньому.
На першому ж візиті в наше відділення у жінки була діагностована третя вагітність, хоча й на досить ранньому терміні. Причина завмирання попередніх двох вагітностей залишалася нез’ясованою. Тому одразу були призначені всі необхідні обстеження, щоб з’ясувати причину та уникнути повторення попередніх ситуацій.
Після проведених обстежень було виявлено, що Анна є носієм поліморфізму декількох генів тромбофілії — стану, що підвищує в’язкість крові та сприяє мікротромбозам, що, своєю чергою, може призводити до завмирання вагітності. Додаткові дослідження виявили гіперкоагуляційний синдром, причиною якого стала тромбофілія. Це дало нам можливість розробити відповідний план ведення вагітності, а також спільно з лікарем-гематологом, який постійно консультував Анну, призначити адекватне лікування.
Анна отримувала комплексну терапію для збереження вагітності, яка охоплювала антикоагулянтну, дезагрегантну та седативну терапію. Перебіг вагітності та стан плода перебували під постійним контролем. І на щастя, не було жодних екстраординарних ситуацій у цьому процесі.
Хочеться особливо звернути увагу на психоемоційний стан нашої пацієнтки, яка на той час була вагітною. Аня кожен раз приходила на прийом із нав’язливими думками та сильним почуттям страху. Їй здавалося, що вагітність може раптово зупинитися, а з плодом може трапитись щось непоправне. Її переповнювали фобії, а додаткова негативна інформація з інтернету та від знайомих лише посилювала цей стан. Кожне нове відчуття — хоча б незначне поколювання, рух чи здуття живота — викликало паніку.
Не відразу нам, лікарям і медичному персоналу нашого відділення, вдалося знайти правильний підхід і модель взаємодії з Анею. Мені, як лікарю, що спостерігала за її вагітністю, доводилося бути на зв’язку практично 24 години на добу. Анна неодноразово отримувала консультації від психологів нашого медичного центру, а також поза його межами.
Згодом Аня зрозуміла, що наш психолог є значно кваліфікованішим і досвідченішим у цій ситуації. Мені також доводилося не лише консультувати Анну як акушер-гінеколог, а й проводити сеанси психотерапії, допомагаючи їй позбавитися від фобій і страхів, які її переповнювали.
«В чому ж тут кумедність ситуації?» — запитаєте ви.
Ось, наприклад, приходить вагітна жінка і знову просить провести цервікометрію (виміряти шийку матки), оскільки їй здається, що є загроза переривання, хоча ця процедура вже проводилась 3–4 дні тому. І навіть пізніше вона просить зробити доплерометрію плода, хоча для цього й не завжди є показання. Коли я відповідаю, що все в нормі, ми все контролюємо і немає потреби в додаткових обстеженнях, Аня відповідає:
«Наталіє Миколаївно, вам що, важко? І вам буде спокійніше, коли я спокійна».
І не раз мені доводилося йти на поводі у пацієнтки, аби хоч якось знизити її тривожність. У третьому триместрі я зробила безліч доплерометрій, хоча в цьому й не було абсолютно ніякої потреби, адже наша пацієнтка мала нав'язливі ідеї про загибель плода. Вона постійно розвивала ці думки в собі, і, аби заспокоїти її, ми йшли на це.
За час вагітності Аня стала для нас рідною людиною. Ми познайомились із її мамою, яка кілька разів приходила разом із донькою до нашого відділення, і з її чоловіком.
Аня дуже любила лікуватися. Коли я поступово зменшувала дозування ліків, оскільки надалі не було потреби в застосуванні тих чи інших препаратів, в Ані виникала панічна реакція. Як вона потім зізналася, навіть за зменшення дози ліків вона продовжувала вживати попередні дози, хоча це й було абсолютно непотрібно.
Ще один цікавий момент цієї історії дає нам краще розуміння поведінки нашої пацієнтки. На мій день народження Аня зробила великий сюрприз: подарувала портрет, який вона сама намалювала, використавши фото з моєї сторінки у Facebook. Усі ми зрозуміли, що Аня — художниця, творча людина, і, ймовірно, саме її креативність і уява породжували ці фантазії та тривожні думки, особливо після негативного досвіду в її житті.
Наша історія закінчилась дуже добре. На доношеній вагітності в одному з київських пологових будинків Аня народила чудову дівчинку на ім'я Аріна. Пологи відбулись шляхом планового кесаревого розтину. І тут Аня вмовила лікаря зробити кесарів розтин, не гарантуючи свою нормальну поведінку під час пологів. І таке трапляється: лікарі іноді роблять так, як хочуть пацієнти, розуміючи, що це краще і легше для всіх, але при цьому важливо не порушити основні принципи лікування та взаємодії.
Зараз Аня живе з мамою та донечкою в Польщі. Війна змусила їх покинути рідний Херсон. Іноді вона пише мені у Viber чи месенджері та обіцяє, що після закінчення війни прийде до нас на спостереження вагітності, адже сім’я мріє про хлопчика.
Автор: Червак Наталія Миколаївна – акушер-гінеколог, лікар ультразвукової діагностики, гінеколог-ендокринолог.
