Види лапаротомії
Існує кілька типів лапаротомії, залежно від локалізації розрізу та мети операції:
- Серединна лапаротомія — розріз вздовж серединної лінії живота. Найбільш універсальний доступ.
- Субкостальна лапаротомія (по Кохеру) — розріз під ребрами, зазвичай використовується для доступу до жовчного міхура.
- Поперечна лапаротомія (по Пфанненштилю) — горизонтальний розріз в нижній частині живота, часто застосовується в гінекології.
- Параректальна лапаротомія — розріз поруч із прямим м’язом живота.
- Розширена лапаротомія — за потреби широкого доступу до черевної порожнини.
Лапаротомія в гінекології
У гінекології лапаротомія залишається одним із ключових методів хірургічного втручання, особливо у складних або невідкладних випадках. Це операція, під час якої через черевну стінку лікарі отримують доступ до органів малого таза — матки, яєчників, маткових труб, зв’язок та навколишніх структур.
Гінеколог у Львові може призначити лапаротомії у таких випадках::
- Великі міоматозні вузли. У разі великих або множинних міом матки (доброякісних пухлин м’язового шару матки), які спричиняють сильний біль, кровотечі або тиснуть на інші органи, може знадобитися відкрита міомектомія або гістеректомія (видалення матки).
- Злоякісні пухлини. За підозри або підтвердження онкологічних процесів (рак яєчників, ендометрія, шийки матки) можна виконати повну ревізію черевної порожнини, видалити пухлину, уражені органи та взяти зразки для гістології.
- Позаматкова вагітність. Якщо вагітність розвивається поза маткою (найчастіше в матковій трубі) і супроводжується розривом труби та внутрішньою кровотечею — необхідне негайне втручання. У таких випадках лапаротомія рятує життя.
- Кісти та новоутворення яєчників. Великі, складні або перекручені кісти яєчника, які не можна безпечно видалити лапароскопічно, вимагають відкритої операції, щоб краще контролювати ситуацію і запобігти ускладненням.
- Ендометріоз у тяжкій формі. За глибокого інфільтративного ендометріозу, коли вогнища захворювання вражають кишечник, сечовий міхур або інші органи, лапаротомія може бути єдиним варіантом для повного видалення патологічних тканин.
- Спайковий процес. У пацієнток із повторними операціями, хронічним запаленням чи інфекціями можуть виникати спайки — зрощення між органами. Завдяки лапаротомії лікар може провести розсічення спайок (адгезіолізис), особливо якщо вони щільні чи обширні.
Переваги лапаротомії в гінекології:
- Надійний візуальний контроль за всіма структурами малого таза та черевної порожнини.
- Можливість одночасного лікування декількох патологій.
- Краще підходить для екстрених станів з ризиком кровотечі.
Обмеження та ризики:
- Більший об’єм втручання порівняно з лапароскопією.
- Довший період відновлення.
- Більший ризик післяопераційних ускладнень (інфекції, спайки, тромбоемболії).
- Помітніший післяопераційний рубець.
Використання лапаротомії в акушерсько-гінекологічній практиці:
- Пологи шляхом кесаревого розтину (класична вертикальна лапаротомія — у випадках ускладнень або ретроакушерських втручань).
- Операції у разі розриву матки.
- Резекція матки в разі післяпологових ускладнень (післяпологові кровотечі, інфекції, зрощена плацента).
Альтернатива лапаротомії
Сьогодні багато гінекологічних операцій виконують лапароскопічно — через невеликі отвори з використанням камери. Але лапаротомія залишається необхідною у випадках:
- Важкого загального стану пацієнтки.
- Великого розміру новоутворення.
- Неможливості адекватної лапароскопічної візуалізації.
- Необхідності швидкого доступу до черевної порожнини.
Хід операції лапаротомії
Хірургічне втручання відбувається в кілька етапів:
- Підготовка пацієнта — обстеження, здача аналізів, очищення кишечника.
- Наркоз — зазвичай використовується загальна анестезія.
- Виконання розрізу — вибір типу лапаротомії залежить від клінічної ситуації.
- Огляд органів та виконання запланованих маніпуляцій.
- Гемостаз — зупинка кровотеч, якщо є.
- Зашивання тканин — пошарове ушивання розрізу, встановлення дренажу за потреби.
Тривалість операції залежить від складності випадку.
Реабілітація після лапаротомії
Післяопераційне відновлення може тривати від кількох тижнів до декількох місяців та охоплює:
- Спостереження в стаціонарі (5–10 днів або довше).
- Прийом знеболювальних та антибіотиків.
- Обмеження фізичних навантажень протягом 1–2 місяців.
- Поступове відновлення активності та спеціальна дієта.
- Обробка післяопераційної рани.
- Контрольні обстеження.
Вiдгуки