За останні 30 років, що пройшли з моменту появи на світ першої дитини, яка з'явилася внаслідок екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), було розроблено низку протоколів контрольованої оваріальної стимуляції (КОС), заснованих на застосуванні різних комбінацій аналогів гонадотропінів і гонадотропін-рилізинг гормон (ГнРГ).
Метою впровадження цих протоколів у практику лікування безпліддя було отримання необхідної кількості зрілих ооцитів, підвищення частоти живонародження, покращення реакції яєчників у жінок із недостатньою відповіддю на стимуляцію та мінімізацію ризику синдрому гіперстимуляції яєчників (СГЯ).
На сьогодні цілком очевидно, що розробити протокол КОС, який би підходив абсолютно всім пацієнтам, неможливо. Тобто, у кожному конкретному випадку схема лікування має бути індивідуальною, підібраною з урахуванням віку, ендокринного статусу, оваріального резерву пацієнтки та інших супутніх чинникиів та умов.
