Везикуліт

Везикуліт — це запалення сім'яних міхурців, структур, розташованих позаду сечового міхура та поруч із простатою, які відповідають за вироблення частини сім'яної рідини, що транспортує та живить сперматозоїди. Хоча це менш поширене та менш відоме захворювання, ніж інші урогенітальні патології, наприклад простатит або епідидиміт, везикуліт може суттєво впливати на якість життя пацієнта, а в деяких випадках і на його фертильність. Це запалення зазвичай пов'язане з інфекціями сечостатевого тракту, хоча воно також може виникати як ускладнення хронічних захворювань, травм або медичних процедур.

Симптоми везикуліту

Симптоми везикуліту можуть бути різноманітними, іноді їх плутають з іншими захворюваннями сечостатевої системи. Однією з найхарактерніших ознак є біль у промежині, розташованій між мошонкою та анусом. Цей біль може віддавати в нижню частину живота, поперекову ділянку або навіть пеніс. Під час еякуляції деякі чоловіки відчувають сильний біль, відчуття, яке також може супроводжуватися змінами об'єму або зовнішнього вигляду сперми, яка в деяких випадках містить кров, явище, відоме як гемоспермія.

Окрім болю, можуть спостерігатися лихоманка, нездужання та симптоми, пов'язані з сечовипусканням, як-от печіння під час сечовипускання, утруднення початку сечовипускання або термінова та часта потреба в сечовипусканні. У разі хронічного везикуліту симптоми менш очевидні, хоча вони можуть зберігатися тижнями або місяцями, спричиняючи постійний дискомфорт, сексуальну дисфункцію та емоційний стрес.

Види везикуліту

Урологи у Житомирі класифікують везикуліт як гострий та хронічний, залежно від тривалості та інтенсивності симптомів. У гострій формі початок раптовий, з високою температурою, сильним болем та вираженими запальними ознаками. Ця форма зазвичай пов'язана з активною бактеріальною інфекцією, яка потребує негайного лікування. На противагу цьому, хронічний везикуліт розвивається повільно, часто без температури, та проявляється періодичним або постійним дискомфортом, порушенням еякуляції та відчуттям тяжкості в тазу.

Причини везикуліту

Найпоширеніші причини везикуліту пов'язані з бактеріальними інфекціями, особливо тими, що висхідні з уретри або простати. Мікроорганізми, зокрема кишкова паличка, протей, ентерокок та деякі анаеробні бактерії, можуть потрапляти в сім'яні міхурці через сім'явивідні протоки. Захворювання, що передаються статевим шляхом, як-от хламідіоз або гонорея, також можуть спровокувати везикуліт, особливо у молодих, сексуально активних чоловіків.

Інші можливі причини включають простатит, який часто поширюється на сім'яні міхурці, та інвазивні медичні процедури, як-от біопсія простати, катетеризація або маніпуляції з нижніми сечовивідними шляхами. У менш поширених випадках запалення може бути спричинене травмою промежини, хронічним венозним застоєм або імунологічними порушеннями. Тривала затримка сперми або повторна сексуальна стимуляція без еякуляції також можуть бути тригерем у деяких чоловіків.

Діагностика везикуліту

Діагностика везикуліту починається з детального збору анамнезу та фізикального обстеження, зокрема ректальної пальпації передміхурової залози та сім'яних міхурців. У випадках гострого везикуліту ці структури можуть бути набряклими, збільшеними та болючими. Лікар також оцінює сечові, статеві та системні симптоми, щоб встановити послідовний діагноз.

Допоміжні тести відіграють важливу роль у підтвердженні запалення та виключенні інших захворювань. Для виявлення потенційних патогенних бактерій можуть бути призначені аналізи сечі та посіви, а також дослідження сперми, які можуть виявити лейкоцити, бактерії або наявність крові. У деяких випадках використовують трансректальне ультразвукове дослідження, щоб візуалізувати сім'яні міхурці та виявляє ознаки запалення, абсцесів або розширення. У більш складних ситуаціях МРТ може надати більш детальну інформацію про анатомію та ступінь ураження.

Точний діагноз є важливим для ефективного лікування та запобігання прогресуванню до хронічних форм або більш серйозних ускладнень. Оскільки везикуліт може співіснувати з іншими захворюваннями, як-от простатит або епідидиміт, діагностичний підхід має бути комплексним та ретельним.

Лікування везикуліту

Лікування везикуліту залежить від його причини та клінічної форми. У випадках гострого везикуліту бактеріального походження необхідне лікування антибіотиками. Використовуються антибіотики широкого спектру дії, що охоплюють найпоширеніші мікроорганізми урогенітального тракту, з подальшим коригуванням їхньої дії на основі результатів посіву. Правильне та повне лікування антибіотиками зазвичай призводить до повного одужання, якщо його розпочати на ранній стадії.

Паралельно з антимікробним лікуванням показані протизапальні препарати для полегшення болю та зменшення запалення. Стандартними рекомендаціями також є відпочинок, адекватна гідратація та уникнення статевого акту під час гострої фази. У деяких випадках рекомендується місцеве застосування тепла, наприклад сидячі ванни, для покращення кровообігу в малому тазу та полегшення застійних відчуттів.

За хронічного везикуліту підхід може охоплювати тривалішу терапію низькоконцентрованими антибіотиками, фізіотерапію зміну сексуальних звичок та, в деяких випадках, лікування альфа-блокаторами або міорелаксантами. За наявності абсцесів або тяжкого запалення, яке не реагує на традиційну терапію, може бути використано хірургічне дренування або малоінвазивні процедури під контролем візуалізації.