Хочу розповісти про одну з історій зі своєї практики. Наша пацієнтка завагітніла у 45 років після тривалого лікування та програми екстракорпорального запліднення.
Цей випадок добре показує, наскільки різним може бути шлях до вагітності. Іноді він займає не один місяць і потребує кількох етапів лікування.
Перше звернення у 42 роки
Пацієнтка вперше звернулася до нас у 2022 році. На той момент їй було 42 роки, вагітностей раніше не було.
Під час обстеження ми діагностували багатовузлову лейоміому матки, гіпоплазію ендометрія, хронічний ендометрит та значно знижений оваріальний резерв.
З огляду на вік та невеликий запас яйцеклітин ми вирішили спочатку спробувати накопичити власні ооцити. Після цього планували провести оперативне лікування лейоміоми та підготувати порожнину матки й ендометрій до майбутнього перенесення ембріона.
Спроба накопичити власні яйцеклітини
Першу стимуляцію провели у січні 2023 року. З трьох фолікулів вдалося отримати дві яйцеклітини.
Під час наступної програми отримали ще одну. Після цього ми провели кілька спроб отримання яйцеклітин у природному циклі, але, на жаль, додаткових ооцитів отримати не вдалося.
У результаті ми мали три власні яйцеклітини пацієнтки.
Паралельно необхідно було вирішувати інші проблеми. Пацієнтка пройшла оперативне лікування багатовузлової лейоміоми матки, гістероскопічні втручання, лікування хронічного ендометриту та період відновлення.
Увесь цей етап зайняв близько двох років.
Три яйцеклітини та один ембріон
Ми розуміли, що у цьому віці три яйцеклітини дають досить обмежені можливості. Тому з пацієнткою також обговорили програму з донорськими яйцеклітинами.
У донорській програмі вдалося отримати сім бластоцист хорошої якості.
Водночас ми вирішили використати і власні яйцеклітини пацієнтки. Три кріоконсервовані ооцити розморозили та запліднили спермою чоловіка. На п'яту добу розвитку отримали одну бластоцисту хорошої якості.
Наступним завданням була підготовка ендометрія до перенесення.
Чому перенесення довелося відкласти
У першому циклі ми не стали проводити ембріотрансфер, оскільки стан ендометрія не відповідав критеріям, які були для нас важливими перед перенесенням.
Наступного циклу почали підготовку знову. Ендометрій вдалося наростити до 7 мм. Пацієнтка хотіла провести перенесення одного ембріона, і ми виконали ембріотрансфер.
Вагітність після цієї спроби не настала.
Після невдалого перенесення ми ще раз проаналізували всю історію лікування і зосередили увагу на ендометріальному факторі.
Основна проблема була не лише в ембріоні
В анамнезі пацієнтки була багатовузлова лейоміома матки. Раніше їй проводили емболізацію маткових артерій, згодом оперативне лікування лейоміоми, кілька гістероскопічних втручань та лікування хронічного ендометриту.
Після проведеного лікування ознаки хронічного ендометриту вже не підтверджувалися. Водночас проблема з якістю та товщиною ендометрія залишалася.
Саме тому ми продовжили роботу з ендометріальним фактором.
Робота з ендометрієм перед наступним переносом
Після оцінки попереднього лікування для цієї пацієнтки було обрано індивідуальну тактику із застосуванням клітинного матеріалу, отриманого від самої пацієнтки.
У листопаді 2025 року провели аспіраційну біопсію ендометрія. Отриманий матеріал передали до генетичної лабораторії для подальшої роботи з клітинами.
У січні 2026 року підготовлений клітинний матеріал ввели в ендометрій.
Важливо розуміти, що це був індивідуально обраний підхід у конкретній клінічній ситуації. Тактика лікування при проблемах ендометрія визначається лікарем окремо для кожної пацієнтки.
Вагітність у 45 років
У березні 2026 року ми провели кріоембріотрансфер.
Цього разу вагітність настала.
На момент розповіді пацієнтка перебуває на 28 тижні вагітності.
Вагітність потребує ретельного спостереження. Наразі пацієнтка проходить лікування у пологовому будинку через помірну прееклампсію. Ризик цього ускладнення, як і низки інших ускладнень вагітності, зростає з віком матері.
Що я хочу сказати жінкам, які відкладають планування вагітності
Ця історія завершилася вагітністю, але шлях до неї зайняв кілька років.
У 42 роки ми вже мали дуже низький оваріальний резерв і змогли отримати лише три власні яйцеклітини. Додатково довелося лікувати лейоміому, працювати зі станом ендометрія та кілька разів відкладати перенесення.
Тому моя порада проста: якщо ви плануєте дитину, але відкладаєте вагітність на майбутнє, варто хоча б оцінити свій репродуктивний резерв.
Не обов'язково одразу починати лікування чи програму ЕКЗ. Іноді достатньо консультації репродуктолога, УЗД та кількох досліджень, щоб зрозуміти свою ситуацію і спокійніше планувати наступні кроки.
Час у репродуктивній медицині справді має значення. І чим раніше ми знаємо вихідні дані, тим більше варіантів можемо обговорювати разом із пацієнткою.
